... and the Bookman

Эпиграф к ЖЖ

Мысли, собранные здесь, взяты мною из очень большого количества сочинений и сборников мыслей.
Мысли без подписи или взяты мною из сборников, в которых не обозначены их авторы, или принадлежат мне.
Остальные мысли подписаны их авторами, но, к сожалению, когда я выписывал их, я не обозначал точно, из какого именно сочинения они взяты. [...]
Я желал бы, чтоб читатели испытали при ежедневном чтении этой книги то же благотворное, возвышающее чувство, которое я испытал при ее составлении и продолжаю испытывать теперь как при ежедневном чтении ее, так и при работе над улучшением ее второго издания.

(Л.Н.Толстой. Предисловие к "Кругу чтения")

"Покойный был замечательным стилистом..."
... and the Bookman

Глевкі коники

На Літакценті - моя рецензія (доволі злісна навіть за моїми мірками) на два торішні романи про Кирило-мефодіївське братство.
Насправді - навіть не так про них, як про мертвонароджений жанр "художньо-документального історичного роману".
Згадки-камео: Марко Вовчок, Михайло Старицький, Таня Малярчук, Василь Шкляр.
... and the Bookman

Суботній Лір

В суботу треба постити щось добре й оптимістичне. Тож ось - один із найоптимістичніших віршів, які я знаю.

ЕДВАРД ЛІР
ПОББЛ, ЩО БЕЗ ПАЛЬЦІВ НА НОГАХ


pobble

У Поббла, що пальців позбувсь на ногах,
Пальці колись були!
Та всім, хто прохав, щоб про пальці він дбав,
Поббл тільки й казав: – Ти-ли-ли! –
А тітка Джобіска йому подавала
Все воду лавандову та примовляла:
– Пий воду лавандову, Поббле-небоже, –
Вона ж твоїм пальцям найкраще поможе!

Поплив якось Поббл (із пальцями ще)
Та й через Бристольський канал,
Закутавши ніс чи в сукно, чи в руно,
Чи в інший матеріал.
Бо тітка сказала: – Як теплий ніс,
То й пальців не вхопить ніякий біс! –
Часто у Побблів губляться пальці,
Бо не шанують носа недбальці.

Швидко і впевнено Поббл поплив,
І всім кораблям він строго
Маленьким дзвіночком – дзінь-дзень – дзвонив,
Давайте, мовляв, дорогу.
І всі матроси та адмірали,
Забачивши Поббла, водно кричали:
– По рибку пливе Побблисько
Для котика тітки Джобіски!

І був би Поббл таки переплив
Через Бристольський канал,
Та здер дельфін те сукно, чи руно,
Чи інший матеріал.
Поббл у тривозі на ноги глядь:
Де пальців чудових було по п’ять,
Тепер їх – ані признаки!
Хто зжер їх? Акула? Раки?

Та так і не знає ніхто
Від того деньочка і досі,
Якому зухвальцю Побблові пальці
Так чисто відтяти вдалося.
Акулі зубами? Чи ракам клішнями?
Чи, може, Русалкам, що правлять морями?
Не знає ніхто, бо ніхто не дізнався,
Як Поббл без тих пальців зостався.

Поббла, що пальців позбувсь на ногах,
Взяли посадили в барку
Й назад одвезли й на руках принесли
До тітчиного до парку.
Вона ж йому бенкет, як він побажав,
Зробила з кульбаб і рибок-роззяв,
Та й каже: – Всі знають бувальці,
Що Побблам ще краще без пальців!

(Пер. О. Мокровольського)
... and the Bookman

Народна опінія про американський бокс

(із оповідання Юрія Кміта «На дванацять літ», бл. 1909):

«Тоти Гамирикани сетно добрий нарід: ни провалит голови, ни відбиват колін, поставить обі руки близь бороди, а відтак розмахнесь – єднов руков у груди, єднов у чьирево, і ти вже бисідуєш з Господом Богом...»
... and the Bookman

Апломб

Юрій Винничук (про фільм "Гуцулка Ксеня", обурений тим, що актори м'яко вимовляють "ч"): "Не знаю, чи існує ще в якійсь країні подібний парадокс: щоб в одного народу було дві мови – за лексичним складом однакові, а за вимовою різні".

Професор Гіґґінс: Hold my beer.

higgins
... and the Bookman

Кларнети

Сьогодні день народження Тичини, і Vika Fedorina запитала фейсбучну спільноту, який у кого улюблений вірш П.Г.
У мене - оцей.

ВІЙНА. ІІ

Праворуч — сонце.
Ліворуч — місяць.
А так — зоря.

— Благословляю, синку, на ворога.
А він: матусю моя!
Немає, каже, ворога
Та й не було.
Тільки й єсть у нас ворог —
Наше серце.
Благословіть, мамо, шукати зілля,
Шукати зілля на людське божевілля.
Звела я руку до хреста —
Аж коло мене нікого нема.
Тихо, лиш ворон: кря! кря!..

Праворуч — сонце.
Ліворуч — місяць.
А так — зоря.

[1918]
The Good

«Мої думки тихі»

(2019, реж. А. Лукіч, сценаристи А. Лукіч, В. Кальченко)

Я не в такому захваті, як більша частина моєї стрічки, але це, безумовно, хороший, міцний, зворушливий, _осмислений_ фільм.

(Для тих, хто не знає, про що це. Київський «звукач» отримує замовлення – записати голоси українських тварин і птахів для канадської відеогри «Ноїв ковчег». Заокеанські тварини якісь надто спокійні, а в наших голоси такі, ніби потоп от-от почнеться. А головна мета – унікальний рахівський крижень, він же крижень метушливий. І от Вадим зі своєю мамою, яка таксує в Ужгороді, починає їздити Закарпаттям, наближаючись до того самого чи то озера, чи болота, де кричить крижень.)

Ірма Вітовська прекрасна, блискуча, витончена й усі інші найвищі ступені порівняння.

Ідейно – це «Ворошиловград»-light, тобто і «Гєра, шо ти рішил», і пошуки себе в ландшафті, і навіть символічна смерть, після якої воскресіння стає справою вибору. Звукова доріжка крижня виявляється ізоморфною пейзажу, пісня «Spice girls», що звучить на початку, наприкінці стає церковним хоралом, і фінал римується з прологом, який фабульно ніяк не пов'язаний з рештою фільму: неважливо, чи фейкова реліквія, яку намагаються втюхати середньовічним монахам на тому самому болоті, неважливо, чи приманив Вадим крижня; просто диво стається з тобою – або ні.

Стилістично фільм зроблено під братів Коенів (і це добре). Після прологу я сказав собі: «A Serious Man», а зараз погуглив – режисер якраз на цю стрічку й посилається в якомусь інтерв’ю. Омаж.

Я задоволений. Мабуть, передивлюся.
... and the Bookman

Анти-Честертон

"— И удивляюсь я, как ты там с ними ужиться не можешь! Люди они, кажется, добрые, простые...
— Отец и благодетель! да простого-то человека я и боюсь!"

(Федор Михайлович, царство ему небесное)