Михаил Назаренко (petro_gulak) wrote,
Михаил Назаренко
petro_gulak

Гриби Донбасу




Донбас навесні тоне в тумані, і сонце ховається за сопками.
Тому треба знати місця,
треба знати з ким домовлятися.

Це був робітник колишнього насосного цеху,
мужик, потріпаний алкоголізмом.
- Ми, - сказав при знайомстві, - робітники насосного цеху,
завжди вважались елітою пролетаріату, ага, елітою.
Свого часу, коли все полетіло к єбєням, багато хто
опустив руки. Лише не працівники
насосного цеху, лише не ми.
Ми тоді зібрали незалежні профспілки гірників,
захопили три корпуси колишнього комбінату
і почали вирощувати там гриби.

- Як гриби? – не повірив я.
- Так. Гриби. Хотіли вирощувати кактуси з мескаліном,
але у нас, на Донбасі, кактуси не ростуть.

Знаєш, що головне, коли вирощуєш гриби?
Головне, щоб тебе перло, точно, друг – головне, щоб перло.
Нас – перло, повір мені, нас і зараз пре, можливо тому,
що ми все-таки еліта пролетаріату.

Ну, і значить що – ми захопили три корпуси і висіяли наші гриби.
Ну, і там – радість праці, почуття ліктя,
сам знаєш – це п’янке відчуття трудових звершень.
А головне – всіх пре! Всіх пре і без грибів!

Проблеми почались уже за пару місяців. У нас тут серйозний
район, сам бачив, нещодавно спалили заправку,
причому – міліція там усіх і накрила, вони навіть заправитись
не встигли, так хотіли її спалити.
І ось одна бригада вирішила на нас наїхати, вирішила забрати
наші гриби, ти уявляєш? Я думаю, на нашому місці будь-хто
прогнувся б, такий порядок – прогинаються всі,
кожен у міру свого соціального статусу.

Але ми зібрались і подумали – добре, гриби – це добре,
але справа не в грибах, і не в почутті ліктя,
і навіть не в насосному цеху, хоча це був аргумент.
Просто ми подумали – ось зараз зійдуть врожаї, виростуть
наші гриби, виростуть і, умовно кажучи, заколосяться,
і що ми скажемо нашим дітям, як ми подивимось їм у вічі?
Просто є речі, за які ти маєш відповідати, від яких
ти не можеш просто так відмовитись.
Ось ти відповідаєш за свій пеніцилін,
а я відповідаю за свій.

Одним словом, забились просто на грибних плантаціях. Там ми
їх і повалили. І коли вони падали на теплі серця грибів,
ми думали –

Все, що ти робиш своїми руками, працює на тебе.
Все, що ти пропускаєш крізь власну совість, б’ється
в такт із твоїм серцебиттям.
Ми залишились на цій землі, щоби нашим дітям недалеко
було ходити на наші могили.
Це наш острів свободи,
розширена свідомість
сільського господарства.
Пеніцилін і Калашников – два символи боротьби,
Кастро Донбасу веде партизанів
крізь туманні грибні плантації
до Азовського моря.

- Знаєш, - сказав він мені, - вночі, коли всі засинають
і темні грунти всмоктують у себе туман,
я навіть уві сні відчуваю, як земля рухається навколо сонця,
я слухаю, слухаю як вони ростуть –

гриби Донбасу, нечутні химери ночі,
виходячи з пустоти, виростаючи з кам’яного вугілля,
доки серця стоять, ніби ліфти в нічних будинках,
гриби Донбасу ростуть, ростуть, не даючи померти
від туги усім зневіреним і пропащим,
тому що, чувак, доки ми разом,
доти є кому переривати цю землю,
знаходячи в її теплих нутрощах
чорний колір смерті,
чорний колір життя.
Tags: texts, Жадан
Subscribe

  • Усе ближче

    Отут можна послухати мою вчорашню розмову з Оленою Гусейновою про антологію "Крім "Кобзаря"", яка - нагадую - має вийти до кінця весни.

  • Як пишеться історія літератури, або Привид київського ченця

    Валерій Шевчук – безперечно, дуже вагома постать в сучасній українській культурі. Так само ніхто не буде заперечувати, що він зробив дуже багато…

  • Офіційно

    В середу, 7 квітня, о 12.10, на радіо «Культура» в програмі «Пряма мова» ми з Оленою Гусейновою говоритимемо про мою книжку, що вже за півтора…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 4 comments