Михаил Назаренко (petro_gulak) wrote,
Михаил Назаренко
petro_gulak

Ну, и еще из Жадана

Ми приїхали поночі, рухаючись крізь пітьму,
караваном із трьох позашляховиків,
обійшли перевал, що лежав у густому диму
і прострілювався одним із піхотних полків.

На подвір’ї було вже чути сусідів та їх рідню,
і в морозне повітря здіймалася анаша,
і похмурі бійці грілися коло вогню,
набиваючи навчено запасні ріжки з калаша.

У кімнаті стояли жінки – юні й старі.
Щойно ми увійшли, вони відступили вбік,
і тримали в руках військові тяжкі ліхтарі,
розганяючи тіні з вилиць і темних повік.

Капітан промовив: "Маріє, усі шляхи,
що вели сюди, всі дороги й стежки,
нині світяться в темряві, й втомлені пастухи
ними вперто бредуть, переносячи ковдри й мішки.

Всі потоки, Маріє, всі узбережжя морів,
перестуджені, мовби горла малих дітей,
нині срібно горять, і навіть сузір'я вгорі
загусають повільно відлунням добрих вістей.

Твій малий, коли виросте, знатиме всі слова,
що лише існують, він зможе назвати все,
в ньому буде наша печаль і наша злість больова,
що заводить нас, єднає нас і несе.

Його будуть слухати звірі, птахи й вужі,
йому стане любові, щоби завжди стерегти
перехоплені нами колони та вантажі,
контрольовані нами долини, висоти й мости.

Адже доки діти народжуються від нас,
доки вони ростуть на нашій землі,
доти є кому битись за кожну з пристріляних трас,
доти є ким поповнити лави - невтомні й злі.

Доки духи й померлі приходять до нас сюди,
нас не стримає жоден Спаситель і жоден Аллах.
Все минуще, сестро, вічні лише сліди
від шрапнелі та куль на наших чорних тілах.

Хай малий сприймає помсти науку важку,
хай навчається справі та поміж нас росте".
Капітан покопався у похідному мішку,
і поклав до ліжка старий заводський ТТ.

І тоді ми всі, ті, хто стояв за ним,
почали діставати ножі, амулети й прути,
хтось дістав наваху з руків’ям твердим і міцним,
й відійшов назад, щоб інші могли підійти.

Там уже лежало золото й килими,
порцеляна, бронза й купа теплих речей,
і стояло за вікнами небо чорне зими,
і дими підіймалися в нього з сільських печей.

І одна з жінок, із ліхтарем у руці,
наче відьма з місяцем, вийшла в глибокі сніги,
і за нею рушали всі пастухи та бійці,
і ступали снігом, ніби не мали ваги.
Tags: texts, Жадан
Subscribe

  • «Мороз»

    До речі, про Олексу Стороженка. Маю питання до історично обізнаних френдів. В оповіданні «Закоханий чорт» той самий чорт каже герою, що запорожців…

  • Одна буква / одне прізвище

    Как прекрасно известно текстологам, от ошибки, возникшей один раз, очень трудно избавиться – особенно если никто этим и не думает заниматься. Два…

  • Песня

    «Ты скажешь – как это мило…» (БГ) Вот идут Петров и Боширов, Вот идут Петров и Боширов, oh yeah, С флаконом «новичка» против всяких дебоширов Вот…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 4 comments