Михаил Назаренко (petro_gulak) wrote,
Михаил Назаренко
petro_gulak

77 роковини Сандармоху

Оригинал взят у vika_garna в 77 роковини Сандармоху

     В урочищі Сандармох (Карелія) під час репресій 1930-х років органи НКВС СРСР стратили понад 9000 осіб 58 національностей. З 27 жовтня по 4 листопада розстріляно 1111 в'язнів першого соловецького етапу. Серед них - Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Зеров, Павло Филипович, Валер'ян Підмогильний, Олекса Слісаренко, Валеріан Поліщук, Григорій Епік, Клим Поліщук, Антін Крушельницький, Марко Вороний... і це тільки ті, хто першими спав на думку. Не хочу ніяких пафосних слів, але Сандармох це вбивство української культури, інтелектуальної еліти. Мерзотний режим намагався викреслити цілий пласт з національної пам'яті, та пам'ять завжди сильніша. А більше й додати нічого. Сухі статистичні дані ріжуть сильніше за будь-які слова. Просто прочитайте цей страшний список Сандармоху.
     А ще, говорячи про репресії, завжди згадую вірш Жадана про харківський будинок "Слово", де з 1929 року постійно чи тимчасово мешкала понад сотня письменників. Там їх арештовували. Десятеро мешканців загинули в Сандармосі. Йогансена та Семенка, наприклад, розстріляли в Києві. Хвильовий наклав на себе руки. Сосюра і Смолич вижили. Остапа Вишню витягли з таборів. Чернов помер від хвороби. Непростий будинок.

КІНЕЦЬ УКРАЇНСЬКОЇ СИЛАБО-ТОНІКИ

в цьому будинку вони колись і жили
бачиш ось там на рамах ще рештки червоної фарби
лущаться з тих часів хтось вигадав їх поселити
в одному домі щоб чути було дихання в передпокоях
дихання вітру структуру страху коли ти
дивишся на подвір’я
де військові кладуть асфальт
і саджають сосни

їх виводили серед ночі зганяючи сни
з їхніх плечей наче щурів з підвіконня
сірі сорочки на них просякали потом
і в тілах їхніх стояла жовта сеча
мов контрабанда
тим хто виводив подобався запах нічного життя
їхня сіра білизна що набрякала від збудження
їхні жінки що розмазували по обличчю
сліди переляку і макіяж


на розі стояв кіоск і там нагрівавсь лимонад
липкі фіолетові краплі сиропу зтягували шкіру
налипали на пальцях і в куточках уст
обтяжені бджоли торкались хвостами одягу і повік
і тінь від будинку підповзала до ніг мовби велика вода
скоріше б додому зачиняючи щільно двері
на чорний замок на ланцюжок на засув
слухати як нишпорить вітер в дверних
механізмах і під вилицями
слухати як калатає сонце
у незашторених вікнах

їх виводили
швидко заганяючи з вулиці
в нутрощі чорних автомобілів
так що деякий час вони ще дихали тим киснем
киснем будинку тамуючи його в шлунку
намагаючись не випускати з себе ні краплі свободи
ні краплі істерики


тоді коли ти захочеш розподілити слова
на ті що хоч раз вживав і ті яких не торкався
ти мусиш відчути цю тишу яка розрива
нічну серцевину -- вимучена кругова --
кожного разу скільки б сюди не вертався

тому що колись давно шматки гарячих лексем
холонули тут в ротах забиваючись страхом
і той чоловік із обважнілим лицем
з чорним записником і простим олівцем
лишав по собі тільки тишу що падала мертвим птахом

просто існує такий різновид споруд
в яких ця остання межа особливо похмура
де надто неглибоко пекло і русла підземних руд
де час виступає ніби вугілля крізь ґрунт
де починається смерть і кінчається література

Tags: ruthenia, texts, Жадан
Subscribe

  • Про пошлість і меншовартість

    Вчергове довелося наштовхнутися на твердження: «Кожен, хто повторює твердження про "велику російську культуру", бере участь у війні на боці ворога».…

  • Местное

    Надписи города К.: апдейт 2011/2021. Рожи города К.: детская площадка в локдауне.

  • Було колись

    – Років з двадцять п’ять товчусь поміж земляками – знаю багато їх. І завсігди бачив одно: справа починається широко, тягнеться вузько і кінчається…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 8 comments