Михаил Назаренко (petro_gulak) wrote,
Михаил Назаренко
petro_gulak

Цейсвіт

Повернувся зі Львова - фотографії викладу днями; це, як завжди, було приємно, корисно і дуже втомливо.
І, сидячи у парку під Пороховою вежею, я раптом написав оповідання. Зовсім коротке, майже українською мовою. Ось воно:


Михайло Назаренко
ЦЕЙСВІТ



Напривесні кінцево-кінцем розтепліло, привщухли замітюхи, обчорніли та зводнилися кучосніги, із них про́зірками злиснули пелюсткозірчасті першовесники.
Русяна – моцновита, зруба витішена молодівка – порано, аж іще схилонебо не досвічувало, замітлошилась подвіриною: тро’ було позернити куреям, вгодовати зелениною свійськову худобцю, ба й гиндиченьків розтіпошити не сповадитиме.
Гай-гей! Зерні ж у споді ледь не гульк! І те: чого ж зерні не вишкребтися доноги́, як віднезнаколи гиць хто шляхував із кра́мов увід маґдебурґії. Ані ярмарошного завіззя, ані малогуртового, бодайбо. Повиздихалисьми б, якби не теє: пощодень у засічку хоч дрібково, а пригоршу напомести припаде. Тіко-но, але стане на тудень – наче-то домовидло якесь підгодівку нашпурює. Химородина, чи шо. Та байдуж.
І йойки, ледви розсоняло, а вже й змеркає. Недурково ж мовляють: робисьмо, робисьмо, доскон не переробисьмо... А шо ж? Завши так, від зроблення світ. Тутейше житє – довік працьованє.
Гич-гич-гич, анахтемо, най ти жабець упріє!


– Вона не знає? – спитав перший. Він стояв упритул до бар’єру. Простягнув кінцівку і обережно постукав по склу. Русяна нічичиркнула, хібаж зблимнула разів-другий, нівби ґудзь прохрущів повз личчя, та й повсьом. Куреята ізквохтали зновки, і вона запопадилася із зерниною.
– Знає, – сказав другий, спостерігаючи за енцефалограмою. – Ось, бачиш, тут і тут? Знає, не думає, отже, не усвідомлює. Дуже просто: вони завжди так жили.
– Як? – перепитав перший без особливої цікавості. – З худобиною і городиною?
– Не обов’язково. Це так, наочний приклад, лабораторні умови, і для неї комфортніше. Але вони завжди жили так, навіть у «маґдебурґіях»: етнографія та історія замість теперішнього, яке б воно не було. Власне, саме тому воно таким і є. Власне, й історія вигадана, бо життя йде не рік по року, а від Василя до Маланки і від Петрівок до Ю́динок.
– А коли це?
– Звідки ж мені знати. Країна камінних хрестів і народних хорів. І ще картоплі, вічної, безсмертної картоплі. Ну, а наслідки... – Він хитнув головою у бік вікна. – Ти сам бачив. Вони ніколи звідси не вийдуть.


Двійко все стовбурило по той бік шклянини: штицяли в її спрямі, мурмочали щось, але нечутко. Та байдуж.
Байдуже.
Скло прозоре з обох боків.
Скло б’ється з обох боків.
І Боже вас бережи, коли ми вийдемо звідси.


Ви вже виходили. В тому-то і справа. Ви вже виходили.


Ото тільки гиндичиняток розтіпошу. Ото тіки от.


(Львів, 13 вересня 2015 р.)
Tags: perfect vacuum, private, ruthenia
Subscribe

  • Про пошлість і меншовартість

    Вчергове довелося наштовхнутися на твердження: «Кожен, хто повторює твердження про "велику російську культуру", бере участь у війні на боці ворога».…

  • "Слово о полку Ігореві" - пам'ятка XII століття

    Мене якось запитали, чи можна власне літературознавчими, а не лінгвістичними засобами довести автентичність «Слова о полку Ігореві», тобто той факт,…

  • Оркестр играет, монолит высится

    Послушал на "Радіо Культура" передачу о классической музыке в кино. Я попытался вспомнить - а какие музыкальные сочинения используются в кино прежде…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments