Мовчки спочивають,
Тiлько чорнiï могили
З вiтром розмовляють.
Спочивають, дожидають
Праведного суду,
Що судити Украïну
Рiдне слово буде.
Вже судили княжi вiча,
Панськi трибунали,
I перевертнi-гетьмани
Ради радували.
Радували, – утiкала
Правда з того суду,
Багатились пiдмовлянням
На перелюб люду.
Радували, продавали
За маєтки волю,
Засiвали головами
Бе́зголiв по полю.
. . . . . . . . . . . . . .
Схаменуться, стрепенуться
Стуманiлi люде:
Рiдне слово, рiдний розум, –
Рiдна й правда буде.
Без напасти завоює
Городи́ i села
I над людьми зацарює,
Приступна́ й весела.
I засвiтить серед хати
Свiтло благодатнє,
I, як мати, буде дбати
Про сирiтство хатнє.
. . . . . . . . . . . . . .
(Куліш, звісно)
