Михаил Назаренко (petro_gulak) wrote,
Михаил Назаренко
petro_gulak

Немного украинской мифологии в новом году

«Киевская старина» (1889, март) о «богатырях-семилетках»:

Что же такое эти малорусские семилетние богатыри? (…) это те же западноевропейские эльфы, но только несколько ближе стоящие к человеку, менее эгоистичные сами по себе и более входящие в нужды человечества. (…)

Привіз чоловік до себе в город дві здорових каменюки, отобто на млин чи що, на млин же він не зібрався, а камені так собі і зостались в городі. Одначе як чоловік той був дуже добрий і працьовитий хазяїн, то і не забував свого добра і інколи одвідував і тії каменюки; коли раз і став примічать, шо вони немовбито на друге місце перекочені, — приходить у друге — та ж притча. Подивився мій чоловік, подивився, повів плечима, та й думає собі: „І що воно такеє значить, що моє каміннє з одного місця на друге нечиста сила носить. Почекай же, вражий сину, підглежу ж я тебе, як ти моїм добром граєшся!“.
Та й вернувся додому, а на думці у його все те каміннє і хто його перекочує. Тільки він ні жінці, ні дітям і нікому об тій чудасії не промовив ні словечка і не порадився з ким розумнішим, а як прийшла ніч, то заліз собі у бур’ян біля тих каменюк та й сподівається, чи не прийде той, що в болоті. Отакий-то цікавий був собі той чоловік, хоч уже й немолоденький. — Постривайте ж, що дальш буде!.. Дивився він, дивився, аж обридло і очі позліпались, а потім і зовсім заснув... Коли се прокинувся опівночі та й міркує собі: „Чого се я бісового батька у бур’яні опинився?“, а далі й чує, що щось по землі гуркотить і якісь тоненькі голоски примовляють: кіть, кіть, кіть, кіть; кіть, кіть, кіть! А в мого сіромахи і на душі похололо. Пропав, думає собі, а далі опам’ятовався, та й міркує, що коли вже пропадать к бісовому батьку, то хоч подивлюсь, що воно там діється. От і подивився, коли ж бачить, що двоє чоловічків, таких малениких, шо менч, чим наші діти, як вже запнуться на ноги, сидять собі долі кожний біля каменя і немовби сподіваються один другого, щоб починать іграшки... А далі один, не діждавшись товариша, як ухопить рученятами каменюку, та геть-геть її і покотить, примовляючи: „кіть, кіть, кіть!..“ А каменюка, немов мерзлий кізяк по льоду, аж підскокує та летить. Коли се другий чоловічок простяг ніженьку і зупинив камінь та потім в свою чергу як хвисне другу каменюку, так що аж пір’є з неї летить, та ще й примовляє: „кіть, кіть, кіть!..“ А товариш тільки ніженькою налучає, як би не дать маху. — Дививсь мій чоловік, та вже не сумно, а смішки йому стало, а далі й не витерпів, та як схопиться: „Чого се ви, бісові хлоп’ята, над моїм каміннєм глузуєте? Ось я вас, щоб не дуріли!“ — Не в думці теє сіромасі, що то не звичайні діти, бо й на дітей зовсім не схожі, а дуже кращі наших дітей.—От як почули тії чоловічки людьскую мову, то немов змарніли і рученьки опустили, а обличчє їх, неначе крейда, біле зробилось. — А у того чоловіка як камінь на серце наліг, так йому жалко, дуже жалко зробилось тих хлоп’ят. А далі один чоловічок і каже, та так гірко, ледве не плачучи: „Недобрий же ти, чоловіче, ворог ти наш лютий!.. Нащо ти замовив з нами? Нам ще тільки три годи зоставалося жить у вашому краї, а тепер...“ Та не домовивши, як схопить одно каміннє та як улупить об друге, так тільки прах од тих каменюк посипався, немов з піску були зліплені. Жахнувся мій чоловік, і тіло все йому задріжало, хотів щось промовить, аж тих хлоп’ят уже слід простив, неначе в воду попадали, тільки каміннє перед ним прахом слалося. Отака-то пеня лучилась нашому сіромасі. Тільки шо ж би ви думали! Перед тим усі года був дуже гарний урожай, а після того мов одрізано: ні сіна, ні жита, ні ярини не вродидо. І все чрез тих чоловічків, що так вони обіждени зостались мовою людьскою.

Семилітні багатири, або близнята, до семи літ живуть у батька і матері, а як приходить уже їм час виряжаться на свій остров, то вони перше що-небудь таке подіють, або млин перевернуть, або що. А потім вони уже ніякої шкоди не роблять. А раз був собі й такій багатирь, шо, побачивши удень, як люді турбуються з тим млином, шо він сам у ночі перевернув, узяв на другу ніч і налагодив його так, як він і перше був. А налагодивши, вже й пішов на свій остров.
На острові тим усякі звіри і гади живуть, а багатири й стережуть їх, щоб вони куди не вийшли і не наробили шкоди людям.

Ото раз на заводі (…) прибіг якійсь чоловік верхи. Скочив з коня, кинув повод на клячок і не прив’язував, усипав коню три міри чистой пшениці, а сам війшов у хату і сів вечерять. А попоївши, знов на коня, та не піском, а прямо на воду звернув. Тільки й бачили. Коли се через три дні вертається і везе язик, що одрубав змію. Се, значіть, змій з їх острова в чергу сего багатиря утік, так він наздогнавши убив його, а своїм язик повіз, щоб знали, що він справді побідив того змія.

На заводах був колись такій чоловік, смирний та тихий — нікого не зачепить, а як йому дадуть по потилиці, то він собі тільки одступиться, мов не его бито. От раз йдуть люди на річку до посуди, воли лежить такій здоровий якор, пудів тридцять. Як же взялись його піднімати, то й тридцять чоловік не зворохнули. А той чоловік ішов собі ззаду, а далі, підійшовши, узяв якор однією рукою та й поставів ребром. Одійшли ще трохи, він і каже: „Верніться ж та подверніть його так, як він перше лежав!“ От п’ять чоловік вернулись та ледве-ледве той якор повалили.
Коли се в ночі, як уже зібрались люді на завод, у хату, блиснув огонь і летить огненна колода. А далі щось почало гуркотіть на дворі і когось звать, кажучи: виходи! Так було три дні зряду, а на четвертий день той чоловік признався, що се за ним приходило, та й потребував ращота.
Потім, прощаючись з усіма, каже нам: „Підіть лишень завтра на таке-то місце в ліс і як побачите дохлу кошку, то погладьте мені дорогу, а як нічого не знайдете, то пом’яніть мене!“ Казав він і то, що йому ще год зосталося ждать свого коня. От на другий день ми пішли у ліс та й нашли справді дохлу кошку на тим самім місці, що він нам наказував.

Як родиться оттакий багатирь, то до семи літ живе у батька і матері, а там і зникне. Торік я чув од людей, що в нашій-таки слободі кобила лоша з крилами привела, а хазяїн, по прозвищу Бець, узяв та й і прикував теє лоша в коморі на желізо, щоб воно не полетіло. Проміж людьми була на той случай така чутка, що мабудь тому лошаку і хазяїн-багатирь десь росте.

Я чула так, що деякому багатирю росте і его кінь і змій, котрого він должен побідить. І як час прийде, то багатирь припалить шерстинку і прибіжить його кінь. Тоді вони виходять з змієм биться на якусь гору. Така у них гора єсть, і як багатирь не побідить змія, то вже хоч і останеться багатирем, та вже не таким, бо у багатирів такий дух, що не тільки простий чоловік, а і священник не видержить того духу, як богатирь прийде до причастя, — хоч він і вірує в Бога.
Я не чула про те, щоб між багатирями були жінки, а хоча б багатирь і одружився, то діти в його не будуть такі, як він, бо не од його іде плод. Живуть багатирі на якихсь горах.
Tags: ruthenia
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 4 comments