Карпо дивиться на засніжене село:
"...на голі білі гори, що зовсім зливалися з білим небом в вечерні[й] імлі так, що не можна було розібрати, де кінчались гори, де починалось небо. (...) він потроху почав примічать хати, гори, ліс; він примітив, як батько вийшов з двора, пішов шляхом поза ставком на греблю, увійшов у шинк; як в шинку в вікні заблищав вогонь. Він примітив купку чоловіків, котра чорніла й ворушилась коло шинку на білому снігу. І все те він бачив неначе десь у воді, одкинуте зверху од високого берега, або десь на дні неглибокої прозорої річки".
А це - написане того ж року (й опубліковане раніше) "Сьогочасне літературне прямовання":
"Реалізм чи натуралізм в літературі потребує, щоб література була одкидом правдивої, реальної жизні, похожим на одкид берега в воді, з городом, чи з селом, з лісами, горами і всіми предметами, котрі знаходяться на землі".
Тобто цей уривок із повісті - літературне кредо, замасковане під пейзаж.
