А чувство юмора и чувство языка у него были отличные. Вот отрывок из его «Оди індику» (1886) – такая совсем поздняя котляревщина:
О, Музо, заспівай індика,
Найкращу птицю над всіма,
Його хвала така велика,
Що висловити – слів нема.
Його ім’я повсюди знане,
Його моторність поважана,
Його звичайність мила всім.
Співаєм ми тебе, індиче,
Тобі хвала найбільша личе,
Тобі кадильний личить дим!
Кому індик єсть невідомий,
Сей ісполін поміж курьми?
Кому з людей він не знайомий?
Кому?.. кому, не знаєм ми.
Краї далекі Деміївки,
Лук'янівки і Куренівки
Твою всю славу не вмістять.
Аж від Подола до вокзала
Про тебе слава загукала,
Й твоє ім’я усі твердять.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
(«Гиндик» – прізвисько студента-математика Віктора Ігнатовича, приятеля Самійленка.)
