"Ласкавії мої читальниці, юнії дами, що вам на догоду піднявся я на такий довгий труд! Здається мені, що з Божої ласки, дарованої мені радше молитвами вашими, а не моїми заслугами, довершив я нарешті те, що обіцяв зробити наприпочатку; складу ж я дяку спершу Богові святому, а потім вам, яко ґречним, та й дам спочинок перу і притомленій руці моїй..."
("Одавторська післямова" до "Декамерона")
*
Два цьогорічні ювіляри, з різницею в сто років.
Микола Лукаш до Григорія Кочура про свою працю над "Дон Кіхотом":
"...робота йде, але тугим поступом, хоч я й відмовився начисто від усіх розваг. Дуже допомагає гарячий Панько - ніхто все-таки краще за нього нашої мови не знав! (Навіть початок цього уступу я в нього вкрав: "іде тугим поступом"; ти волієш франківське "пиняво"). Коли перекладав вставну новелу "Повість невольника", я взяв із Кулішевого "Байди" не тільки деякі турецькі реалії ..., а то й цілі отакі вирази – "звелів їм братись поуз саму скелю", "від берега щодальше одвертаймо"..."
