Михаил Назаренко (petro_gulak) wrote,
Михаил Назаренко
petro_gulak

Братство

Давно обіцяний пост про два романи, присвячені Кирило-мефодіївському братству.

Олег Криштопа. Братство. – Івано-Франківськ: Вавилонська бібліотека, 2019.
Олександр Гаврош. Донос. – Київ : ВЦ «Академія», 2019.

Вийшли одночасно, більший розголос мала книжка Криштопи – бо й видавництво відоміше, й оформлення значно краще.

Написані ці романи абсолютно однаково – як і чимала частина історико-біографічної прози – тобто так, ніби ХХ століття в літературі взагалі не було. Тобто беремо якісь добре відомі фахівцям документи й примушуємо історичних осіб розмовляти цитатами з писемних джерел. Або навіть – це, здається, у Гавроша, – змушуємо Костомарова у видінні вислуховувати петербурзькі чутки, узяті зі щоденника Ніколая Момбеллі.

Проблема текстів, які претендують на «художню популяризацію», як правило, в тому, що їхні автори викривляють там, де треба спрощувати. (Про це див. стриману, але насправді нищівну рецензію Роксани Харчук на «Братство»: https://zbruc.eu/node/91586.) А причина цього викривлення в тому, що (1) автори не дуже добре орієнтуються в джерелах поза дуже вузьким колом текстів; (2) уявлення про епоху в них цілком радянські, тобто примітивні: «ІІІ відділ = КДБ».

Тому граф Орлов у Криштопи розмірковує про «корупцію» і звертається до Бібікова «Голубчику, дорогий!» (тобто про «раньшее время» Криштопа знає хіба з фільму «Собачье сердце»).

Тому Куліш у «Братстві» такий карикатурний. Поводився під час слідства він справді не дуже гідно, але у Криштопи він точно з радянських видань – антагоніст святого мученика Тараса. «Буржуазним націоналістом» його не названо лише тому, що тепер це вже комплімент.

Тому зловісна влада така бридка – і в цій моделі не знаходиться місця факту, що Фундуклей намагався попередити Костомарова про арешт. (Натомість у Гавроша Костомарова хоче застерегти поляк Юліан Беліна-Кенджицький, який Миколу Івановича взагалі-то терпіти не міг; цей епізод – результат хибного тлумачення уривка зі щоденника Кенджицького.)

Тому абсолютно незрозумілою стає стратегія слідства над братчиками. Якщо клята влада (ТМ) так хотіла винищити український національний рух, то чому Дубельт робив усе, аби применшити значення братства, і змушував Білозерського з Костомаровим свідчити про його панславістичний характер і лояльність до царської влади? Відповідь: бо проґавили існування таємного товариства й хотіли довести його білопухнастість. Відповідь Криштопи: бо Ніколая І не зацікавила змова без участі військових, а Дубельт захотів стати для арештованих братчиків «божком» і проявити милосердя.

Підсумок: «широкий український читач» отримав дві поганенькі книжки. Хай краще читає біографію Шевченка, написану Дзюбою, – нічого більш «популярного» в нас немає.
Tags: books
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments