Михаил Назаренко (petro_gulak) wrote,
Михаил Назаренко
petro_gulak

Знущання

Як сто років тому письменники знущалися один з одного: краще, ніж тепер.

Василь Чумак Людмила Коваленко-Івченко про літературно-мистецьке об'єднання "Музо, геть!"... тобто "Музагет". Не всі імена мені знайомі без Вікіпедії, але принаймні благородного папашу Зерова, музичного хлопчика Тичину й крикуна Семенка всі знають.

(Лише мені ввижається в цій пародії вплив "Переоценки ценностей" Теффі?)

UPD: Дякую Ярині Цимбал за вказівку на справжню авторку.

Василь ЧУМАК. ЗАСІДАННЯ ДИТЯЧОГО ГУРТКА «МУЗО, ГЕТЬ» [1919]
Для надрукування в «Музаґеті». Передрук, а також користування окремими фразами поетам і критикам забороняється. Геніяльний автор.

Дієві особи:

Благородний Папаша
— низенький, товстенький, благодушний дідок з рожевою лисиною. В окулярах. [М. Зеров?]
Павлик — музикальний хлопчик; через плечі висить велика скрипка, в руках великий камертон, за вухом розмальована дудка. [П. Тичина.]
Дмитро — тихе хлоп’я. Співає в архиєрейському хорі, дуже богобоязний, ходить з великим псалтирем. Років 9. [Д. Загул.]
Володя 1-й — задирливий хлопець. Вже потайки від батька курить тютюн і важно розказує, як він буцім-то пив пиво. [В. Кобилянський.]
Михалко 1-й — довгий хлопець, років 13. Голос у його ламається, і то він кричить півнем, то хрипить басом. [М. Івченко.]
Володя 2-й — зовсім мале, але задирливе хлоп’я. Шепелявить, і тому всі йому заздрять: може казати «ш» не тільки коли треба, а коли й не треба. [В. Ярошенко.]
Петрусь — жвава дитина з нахилом до комерції (вимінює порожні коробки од сірників на іржаві цвяшки, а ті знов на щось инше). [Павло Комендант.]
Клим — хвастливий задирака. Любить одломити в иншого ріжок пряника. [К. Поліщук.]
Юрко — худе, бліде, золотушне дитя з червоними очима. [Ю. Меженко.]
Михалко 2-й — низенька, товста дитина. Любить малювати. Завжди ходить обляпаний фарбою. [М. Жук.]
Галина — тоненька дівчина. Замість коси мишиний хвостик, зав'язаний великим бантом. З хлопцями балакає по- материнському строго. [Г. Журба.]
Михалко 3-й — розбишака, крикун, насмішкуватий. [М. Семенко.]

Дія перша й остання.

Дитяча кімната. Посередині великий, невисокий стіл. По стінах малюнки, як у дитячому захистку: люди без носів, жовте море, ярко-червоні дерева.

Благор. Пап. (стукає кулаком по столу). Не спать мені, коли я розказую.

(Діти перелякано підскакують. Павлик, як дитина музикальна, дудить в дудку. Инші голосно ревуть. На крик входить мати — висока поважна пані, зі стомленим обличчям).

Мати. Що це за крик? Це ви так до іспитів готуєтесь? Післязавтра іспити, повна заля людей сидітиме, а ви їм що? Отак ревти будете? (До Благ. Пап.). А вам як не соромно? Двадцять карбованців за годину берете і тільки дітей лякаєте. Зараз мені працювати сідайте за книжки. (Виходить).

(Серед дітей якийсь час засмучене мовчання).

Володя 1-й (дуючи губи). Насо мені книзки читать? Я й так про них недавно вілса написав.

Дмитро (фиркаючи). Знаю я твої вілсі. Всі вони не валті обголтки од Гайне.

Юрко (важно). Гайне взе одсталий. Я його цитав і ні цолта не злозумів. Знацит — одсталий.

Володя 2-й (образливо). Мало со ти не злозумів. Моїх вілшів ніхто не ложуміє, а в мене жавжди шаме нове і шаме швіже.

Юрко. От і видно, со ти дулний. Коли ніхто не лозуміе — так це нове, а коли ми не лозуміемо — так це стале.

Володя 2-й (задоволено). А-а-а!

Петрусь (до Клима). Он бац, Клим, а я позавцола твого вілса злозумів.

Клим (стукає по столу). Со-о? Мої вілсі злозумів? Та я тобі в молду дам! (Починають лаятись і битись. Павлик бере дудку [й] дудить, одбиваючи такт камертоном).

Благ. Пап. (затикаючи вуха). Павлику, та перестань же бога для.

Павлик (здивовано, серйозно). А я з музикальний хлопцик.

Юрко (До Благ. Пап. співчутливо). Нічого не полобись. Ми взе його плизнацили музикальним хлопциком.

Благ. Пап. (з посмішкою в голосі). Прохаю товариство сідати. Вже час.

(Діти урочисто займають місця навколо столу. Маленькому Володі допомагають злізти).

Благ. Пап. Оголошую засідання відчиненим. Про що-ж ми будемо балакати? А ну, Володя 1-й, про що ми будемо балакати? (Грізно). Вийми пальця з носа! Скільки раз тобі казав?!

Володя 1-й (вийнявши пальця, перелякано мовчить і збирається заплакати).

Клим (вискакує). А я знаю!

Благ. Пап. Ну, скажи ти.

Клим (урочисто, по складах). Пло лі-те-ла-ту-лу.

Павлик (протестуючи). От і ні! От і ні! Не пло літелатулу, а пло поезію.

Юрко. Як ти дулний, Павлику, то й мовчи. Бо й поезія й лі-тет... літелатула є мистецтво.

(Серед дітей шепіт здивованого благоговіння. Юрко з погордою озирається).

Дмитро (теж бажаючи звернути на себе увагу). А мистецтво від бозеньки.

Волод. 2-й (дратуючи його). Ні, од шатани!

Дмитро (сердито). Ні, од бозеньки!

Волод. 2-й. А я кажу, від шатани.

Дмитро (заміряючись псалтирем). Як дам по голові, так знатимеш сатану.

Благ. Пап. Тихше, тихше, дітки. Не треба битись. Хай тобі, Дмитре, буде бозенька, а Володі сатана. Все гарно по благовременії.

Клим. А як зе Спеллінг казав, сцо все погано.

Благ. Пап. (крізь зуби). Щоб тобі з твоїм Шперлінгом. (Голосно). Шперлінг казав і бозенька казав. Все гарно.

Володя 1-й (Климові). Твій Шпеллінг дулак. Він не пив пива.

Клим (через стіл показує йому кулака).

Петрусь (тоном дорослого). Як ти, Климка, будес битись, то я одніму в тебе половину підкови, сцо я тобі дав.

Галина (примиряючи). Хлопчики, не сваріться. Я вам краще казочку розкажу.

Михалко 1-й (перелякано). Ні, ні, не треба казочки. Давайте краще будем засідать.

Благ. Пап. Дійсно, діточки, треба ж таки засідати. А то й мама розсердиться. Хто хоче балакати — хай просить слова. Так от, Юрко вірно сказав, що література й поезія — є одне нероздільне ціле. Ще Пушкін...

Галина. Ой... Я прошу слова.

Благ. Пап. (сердито). Що тобі?

Галина. Климка під столом ногою б’ється.

Благ. Пап. (беручись за голову). Та з вами сам чорт не розбереться.

Дмитро (повчаючи). А мама казали, сцо не можна чолтом лаяться, а то він плисниться.

Благ. Пап. (стримуючи себе). Не буду, дітко, не буду. (Гладить його по голівці). О-о, ти в мене розумний, настоящий філософ. Так от, діточки, ще Пушкін казав...

Павлик (стукотить камертоном по голові і дригає ногами). Не хоцу пло Пускіна. Наблид мені Пускін. Мені в сколі тлеба його вцити.

Володя 2-й. І я не хоцу пло Пускіна. Мені за його позавцола двойку поставили. Це взе сталий хлам.

Діти (всі разом). І ми не хоцемо, і ми не хоцемо. К цолту Пускіна!

Благ. Пап. (вбік). Ну, й біда ж з цими передовими дітьми! (Голосно). Про що ж ви хочете?

Павлик (стукає камертоном об стіл, підносить до вуха і задає тон: до-мі-соль-до). Починайте!

Діти (разом по нотам, на мотив «Упокой господі»). Хо-цєм но-во-го!

Благ. Пап. Нового хочете? Зараз. (Скороговіркою). В часи еклектизму, футуризму з імпресіонізмом, символізмом руху висунуто експресіонізм, як містицизм миротворчости в космосі...

(Спиняється, щоб передихнути і, здивований тишою, озирається. Діти тихо, благоговійно хропуть).

Благ. Пап. (Взявся за голову, розкачуючись стогне). О-о-о-о!

Мих. 1-й (несподівано). А я вам сказу, со васа поезія єлунда. Найкласца стука — проза.

Діти (з презирством). Фі-і, плоза. Плозу з тлеба найменсе годину цитати. Це з так нудно.

Петрусь (вихваляючись). А я видумав таку плозу, со можна за хвильку плоцитати.

Володя 1-й. Похвастався. Та з такої плози і цигалки не склутис.

Благ. Пап. Курить Володю, не гарно. Мама битиме. (До всіх). Ну, дітки, я пішов. Сьогодня я 10 хвилин не досидів — чогось голова розболілась — то вже иншим разом пересижу. Можна, дітки?

Всі (радісно). Ідіть, ідіть!

(Благ. Пап. прощається з усіма за руку і виходить. В цей момент одчиняються двері і на порозі стає Михалко 3-й. Він розпатланий, під оком синяк, одна нога боса, а чобіт в руці).

Мих. 3. Що, дурники, засідаєте? А я в футбол грався. Он яку гулю підбили (показує синяк). Ех, ви — папимами. Бе-е-е! (Показує язика й зникає).

Серед дітей засмучене мовчання.
Потім Павлик починає дудить, Дмитро стає навколішки і голосно читає Псалтир. Два Володі і Клим б'ються. Петрусь переховує якісь гроші. Галина, схилившись над сплячим Мих. ІІ, ніжно розказує йому казку. Мих. 1-й без слухачів голосно читає новелу.

Завіса тихо спадає.

[Літературні пародії, шаржи, епіграми, акростихи, фейлетони, гуморески, афоризми й карикатури. Збірник. Упорядкував Василь Атаманюк. — Київ: Маса, 1927. — С. 119—123.]
Tags: texts, ІУЛ, Зеров
Subscribe

  • Взирая из-под столика

    "Власть развращает; абсолютная власть развращает абсолютно". Этой фразой лорда Эктона так привыкли описывать ХХ век, что забывают - она сказана в…

  • «Мороз»

    До речі, про Олексу Стороженка. Маю питання до історично обізнаних френдів. В оповіданні «Закоханий чорт» той самий чорт каже герою, що запорожців…

  • Одна буква / одне прізвище

    Как прекрасно известно текстологам, от ошибки, возникшей один раз, очень трудно избавиться – особенно если никто этим и не думает заниматься. Два…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 6 comments