В 2015-му видавництво «НКБ» випустило українською «Книгу Судного дня» Конні Вілліс в перекладі Ірини Савюк і Валерія Верховського. Не знаю, хто з них яку частину перекладав (у тексті є очевидні неузгодженості), але вони примудрилися зробити ляпи і на першій сторінці (перший і другий абзаци), і на останній (третій абзац від кінця).
«And lest things which should be remembered perish with time… And, lest the writing should perish» – «А позаяк губиться у плині часу… А позаяк урветься літопис…»
«"Apocalyptic!"» – «"Круто!"»
Початок і фінал.
Для порівняння: в російському виданні 2013 р. на першій сторінці жахливий стилістичний ляп («дабы опосля»), але принаймні ці речення передані точно: «И дабы не поглотило время… И дабы не погибли записи…»; «Апокалиптично!»
Це я до чого? До того, що деякі огульно зневажають українські переклади, деякі твердять, ніби в усіх російських перекладах «нема істини і таланту» (копірайт Юстини Добуш; країна має знати своїх героїв). А насправді – дуже просто – є хороші перекладачі й погані перекладачі. Не кажучи вже про редакторів та видавців. І кожен переклад слід оцінювати як конкретний переклад. Бажано в порівнянні з оригіналом.
Дуже просто. Але не всі хочуть це визнавати.
