«апропо "Інститутки" - я недавно взяла погортати "Коморівський" томик, розгорнула на "Інститутці" - й залипла, доки не дочитала до кінця. І зрозуміла нарешті, чого вони тоді всі в Петербурзі від баришні тащились і кричали "Шекспір! Шекспір!", як іронізував Тургенєв (втім, доволі добродушно, треба визнати), - а то, нівроку, були люди, які справді знались на літературі, на самому тільки "женском обаянії" в салоні у Гребінки їй виїхати б не вийшло!)))»
*
Питання: що це було?
«Шекспір! Шекспір!» – це без будь-якої іронії кричав Шевченко, слухаючи її оповідання (спогади Варвари Карташевської).
Тургенєв знущався з української літератури і кола журналу «Основа» в листі до того ж таки Вовчка: «А теперь они еще от собственных слов пьянеют. И журнал у них на такой славной бумаге – и Шевченко такой великий поэт... Тешьтесь, тешьтесь, милые дети» (в радянських популярних виданнях про Шевченка цитату подавали дещо скорочено, а саме: «Шевченко такой великий поэт»). Над Вовчком Тургенєв не іронізував з інтимних причин.
Євген Гребінка помер, коли Марії Вілінській не було ще й п’ятнадцяти років, і в його салон вона потрапити не могла з об’єктивних причин.
*
Тексти Забужко я терпіти не можу передовсім через стилістичні незгоди – але ще й тому, що вона повсякчас підбріхує, перебріхує, пересмикує і напряму бреше. Апломб, з яким усе це робиться, лише підкреслює ці риси, притаманні її дискурсу.
То хоч би не лізла в історію літератури.
