Михаил Назаренко (petro_gulak) wrote,
Михаил Назаренко
petro_gulak

Ресентимент

Я вже багато разів про це писав, але доки з’являються такі пости, деякі речі доводиться повторювати.

Спочатку, будь ласка, прочитайте текст Юрія Камаєва, на який я дав посилання.

Що в ньому так і що не так?

Спочатку – те, з чим я безумовно згоден. Підтягування української літератури до російської як молодшої сестри до старшої – родова риса радянського літературознавства (двадцяті роки не враховуємо, звісно). Леся Українка навчалася в Нєкрасова, Коцюбинський – в Горького тощо, тощо. Такої картини літературного світу треба позбавлятись не лише тому, що вона ідеологічно для нас неприйнятна, але, передовсім, тому, що вона не відповідає дійсності й заважає побачити справжні стосунки нашого письменства з іншими літературами.

А тепер – той диявол, який у деталях.

Чому Нєкрасов писав «простенькі соціальні репчики»? Тому що уявлення про нього в автора поста звідти ж – з паршивих радянських підручників. (Ну, уявіть, якби хтось таке сказав про Шевченка, – а по той бік кордону нерідко й кажуть. Шевченко, звісно, потужніша постать, але Нєкрасов теж не нездара, і його вплив на нащадків як поета значний.)

Чому знов і знов виникає «толстоєвський» – слово, яке не має сенсу взагалі, якщо ми не маємо на увазі про псевдонім Ільфа і Пєтрова? Бо насправді не йдеться про істину, про те, чи впливали ЛНТ і ФМД на українських письменників, – а лише про те, що ми маємо відкараскатися від цього впливу, якого нібито ніколи й не було.

Але ні: Котляревський писав варіацію на тему «Енеїди» Осіпова (а не навпаки; і незрівнянно перевершив російське джерело), Чупринка – епігон Бальмонта, на Семенка очевидний вплив мав Іґорь Сєвєрянін, а на Хвильового – і Достоєвський, і Пільняк. І нікого з них це не принижує (окрім Чупринки, але його не шкода). Бо це не були єдині впливи; бо для жодного з цих авторів російська література не була єдиним світлом у віконці.

Повертаючись до Лесі і до конкретних фактів: ось що 1927 року писав Борис Якубський. «Оскільки Некрасов був поетом минулої доби – доби Старицького, через яку, мимо великої пошани особистої до Старицького, Леся вже перейшла, – впливу Некрасова в поезії Лесі не помітимо; проте впливи сучасної Лесі російської генерації поетів на соціально-політичні теми, – Надсона та Якубовича, – в деякій мірі відчуваються; в молоді роки їй ближчий Надсон…» Тобто не Нєкрасов, а (значно гірший) Надсон. Втім, і Лесині рядки «Що ж! тільки той ненависті не знає, / Хто цілий вік нікого не любив!» – це очевидна алюзія на нєкрасівське «То сердце не научится любить, / Которое устало ненавидеть». Тобто хоч періферійно, а Нєкрасов є. Далі треба розбиратись із народницькою парадигмою, з якої Леся починала та ін., та ін.

Чому мене дратують всі ці безапеляційні заяви? Бо заперечення не потребує знання. Вчергове пхикнути на адресу «міфу про вєлікую русскую літєратуру» (як у коментах до поста Камаєва) значно простіше, ніж хоча б коротенько розповісти про те, як Лесин «Напис в руїні» переводить «Озімандію» Шеллі в народницьку ідеологічну систему. Приклад очевидний і елементарний; певна річ, у роки боротьби з космополітизмом і аж до часів 12-томного видання Л.У. про це казати було неможливо, але зараз інші часи, і хто хоче це знати – знає. Не кажу, що Камаєв цього не знає, але каже він – про інше, бо воно простіше, як і будь-яке гасло.

Коли нас не буде тіпати від того, що українська література (як і будь-яка інша) завжди знаходилася на перетині багатьох впливів, у томі числі, неминуче, й російських; коли нас не дивуватиме, що Шоу із захватом читав Чехова, Джойс – Толстого, а Фолкнер – Достоєвського; коли статтю Нечуя-Левіцького «Про непотрібність великоруської літератури» перестануть сприймати як божественну істину, що її приховували від нас…

…тобто коли нас цікавитиме тільки справжня історія розвитку нашої культури в контексті світової, а не те, «на чий млин ми ллємо воду такими заявами»…

…тоді – й тільки тоді – ми справді позбавимося колоніальних комплексів.

(Коменти закриваю, бо, на жаль, пости на ці теми надто приваблюють ЖЖшних ідіотів.)
Tags: ІУЛ
Subscribe

  • Взирая из-под столика

    "Власть развращает; абсолютная власть развращает абсолютно". Этой фразой лорда Эктона так привыкли описывать ХХ век, что забывают - она сказана в…

  • «Мороз»

    До речі, про Олексу Стороженка. Маю питання до історично обізнаних френдів. В оповіданні «Закоханий чорт» той самий чорт каже герою, що запорожців…

  • Одна буква / одне прізвище

    Как прекрасно известно текстологам, от ошибки, возникшей один раз, очень трудно избавиться – особенно если никто этим и не думает заниматься. Два…

Comments for this post were disabled by the author