Минулого року я якось писав, що, коли прийду до влади, забороню років на десять всі літературознавчі дослідження, крім текстологічних та фактологічних. Тому, зокрема, що в жодному українському виданні «Серафікуса» немає авторської передмови та слів наприкінці: «Кінець першої частини».
Бо поки в нас не буде нормальної текстології та коментаторства, про високі філологічні матерії можна й не думати. Зарано ще.
А згадав я про це, прочитавши в новому виданні книжки Максима Стріхи «Український переклад і перекладачі» лист Ігоря Качуровського якраз про «Доктора Серафікуса».
Качуровський пише, що Домонтович системно знущається з читача.
Що термін «рінерит з оріньякської стоянки» не має сенсу (у Качуровського – «ринорит»; я не знаю, що це таке і хто має рацію, Качуровський чи Комаха).
«Його сухорляве витягнене тіло і обличчя з довгим гострим носом були бездоганні й нагадували італійця доби кватроченто, — не Данте, ні, швидше Бенвенуто Челліні». – Качуровський нагадує, що «Данте – це треченто, а Бенвенуто – чінквеченто».
«Так само знущальний характер має й переклад Lasciate ogni speranza – згасіть вогні сподіванки…: “ляшате” перекладено як нім. löschen – гасити, ogni (оньї) прочитано і перекладено як російське “огни”, а “сподіванку” – слово того ж ряду, що “шамовка”, “житуха”, “братва” – впроваджено, щоб надати “Божеств. Комедії” бурлескного характеру».
(От із останнім не згоден: «сподіванку» цілком нейтрально вживало багато авторів 1920-х. Цікаво, що діаспорянин Роман Задеснянський знущався з Домонтовича за «помилковий» переклад, а в якійсь нещодавній статті «вогні сподіванки» були процитовані як приклад ерудиції письменника без жодних коментарів.)
«Добре було б якось звернути на це увагу», – завершує Качуровський.
От добре, добре було б зробити коментоване видання Домонтовича, а не вчергове розказувати, який він екзистенціаліст.
І добре було б перевірити аналізом тексту думку Шевельова про те, що роман було принаймні відредаговано в 1940-ві роки (судячи з деяких деталей). А може, «Серафікус» взагалі написаний у сорокові як «роман 1920-х»? Я б не здивувався.
Хто візьметься? Я не візьмусь.
