Михаил Назаренко (petro_gulak) wrote,
Михаил Назаренко
petro_gulak

І знов коментарі до коментарів (Nothing personal, just philology.)

Не вперше (та й, мабуть, не востаннє) пишу про те, що філологічні коментарі в сучасних українських виданнях не є, власне, філологічними й не виконують належні функції коментарів. Причин цього кілька (від важкого радянського спадку «Наукової думки» до темпів підготовки сучасних видань), але наголосити хочу на одному: філологічна освіта в Україні впродовж десятиліть не давала й не дає студентам навіть приблизного уявлення про те, як публікувати й коментувати художні та нехудожні твори. Винятки – в сенсі виняткових фахівців та виняткових видань – є, але в більшості випадків різниця між примітками до видань «для народного вжитку» від «Фоліо» та, horribile dictu, зібрань творів, що претендують на академічність, мінімальна. Мінімальна – маю на увазі, за самим підходом до справи. А підхід цей можна легко звести до формули: «Коментуємо те, що є у Вікіпедії / Великій радянській енциклопедії / Енциклопедії історії України. А що не розуміємо – те й не коментуємо». Про контексти й інтертексти, відповідно, не йдеться взагалі.

Черговий конкретний приклад.

З 1880-х років відомо, що поет першої половини ХІХ століття Павло Білецький-Носенко 1829 року написав один із перших українських історичних романів: «Зиновий Богдан Хмельницкий» (звісно, російською мовою). Про нього писали в історіях літератури, навіть захищали дисертації, але не публікували – бо нащо? Лише 2019 року в 13/14 томі щорічника «Спадщина» Мар’яна Добоні надрукувала першу частину роману зі своїми примітками.

Одразу наголошу: дисертація Добоні про Білецького-Носенка – це хороша робота, публікація роману – добра справа, й більшість приміток публікаторки – цілком коректні.

Але «коректні» – не завжди «потрібні».

З часів принаймні «Бібліотеки української літератури» цільова аудиторія коментованих видань української класики – це ідіоти-невігласи, які ніколи нічого не чули про світову історію та світову культуру й енциклопедіями користуватися не вміють. Тобто їм треба пояснювати, хто такі Рюрик, Шекспір та Юпітер з Юноною.

Примітки Добоні до роману Білецького-Носенка: 286. Дніпрові пороги. 287. Геракл (Геркулес). 288. Запорізька Січ. 289. Флібустьєри. Хто, ну хто з потенційних читачів має потребу в поясненні таких слів? Кому треба розказувати про Ярослава Мудрого, Михайлівський та Софійський собори? І таких приміток… не скажу – більшість, але чимало.

Далі. Коментування НЕ того, що треба пояснити. «…с гордостью принимался за свою соху, довольный, как диктатор Цинцинат». У прим. 228 пояснюється, хто такий Цинциннат, але звісно, не його соха. У проповіді про чистилище згадується «дыра святого Патрика в Гибернии», і з прим. 225 ми дізнаємося, хто такий св. Патрик і що Гібернія – це Ірландія, але не про «діру» (так зване «Чистилище св. Патрика»). Монахи-папісти (нам пояснюють, хто такі «папісти») «кривотолчили в пользу свою первое послание св. ап. Павла к коринфянам, главу IX» – і в прим. 209 нас запевняють, що апостол Павло справді написав це послання, а йдеться, на мою думку, конкретно про вірш 5 глави 9, який і треба було процитувати. В коментарі до імені Ахан (прим. 220) читаємо: «Біблійний сюжет про покарання каменуванням за крадіжку» – замість конкретного «Нав. 7:19-26».

Далі. Пробіли, які можна заповнити за п’ять хвилин гугління. «“История есть картина злодеяний и бедствий”, – сказал мудрец фернейский». Прим. 4 пояснює, що «мудрец фернейский» – це Вольтер (гаразд, не всі знають), а Вольтер – «один з найбільших французьких філософів-просвітників XVIII ст.» Не коментується лише одне: джерело цитати. «Простак», розділ 10, знаходиться миттєво.

І тут-таки: «“История есть цепь злодейств”, – воскликнул Державин». Прим. 5: звісно, роз’яснюється, хто такий Дєржавін, а далі: «Назву цитованого твору встановити не вдалося, можливо автор процитував епіграф до одного з розділів повісті Пєтра Кудряшева “Абдряш. Башкирская повесть. (Взгляд на Башкирию)” (Отечественные записки. – 1827. – Ч. XXIX. – Кн. LXXXI (генварь). – С. 129)». Are you kidding me? «На кончину благотворителя», 1795, знаходиться ще швидше, ніж цитата з Вольтера.

Тепер – «авторські помилки», тобто помилки в тексті, які вдалося знайти коментаторам. Проблема в тому, що нерідко помиляється зовсім не автор. «…галл, посланный в темницу к Марию для отсечения ему головы, не смел приступить к великому мужу». Прим. 71: «Вочевидь автор припустився помилки, бо в апокрифічних біографіях святого Марія (Асирійського) і Марія Авенчеського такий факт не фігурує». От про них не скажу, а в Плутарховій біографії Ґая Марія (розділ 39) саме такий епізод і є.

Ще один пробіл у сфері античності: циганка гадає Хмельницькому «с важностью <Пифониссы>». В ламані дужки публікаторка бере слова, «у правильному прочитанні яких немає певності». А якщо немає певності, то можна й не пояснювати, що йдеться про піфію, правда ж?

І ще один фрагмент, який викликає певні сумніви щодо повної текстологічної коректності публікації. «И клиф, и пип з дьяками». Це уривок із балади Білецького-Носенка «Ївга», наведеної в романі повністю. Добоні справедливо вказує (прим. 178), що баладу було надруковано 1872 року, а її рукопис зберігається в Інституті літератури. Але варто було зазирнути хоч у книжку, хоч у рукопис, аби побачити, що «клиф» – це, звісно, «клір», а незрозуміле словосполучення «кінь <паже>» – це «кінь паше» (пашить).

Один уривок лишився для мене незрозумілим: «на камине его стояла огромная из китайского фарфора ваза, подаренная голландскими татами». Не знаю, хто такі «таты» (чи коректно прочитане слово?), але тут це точно не «один із перських етносів» (прим. 265). [Upd: У Фейсбуці дали відповідь. Гол. maat, пол. mat - мічман, боцман і т.д. Менш імовірним видається "Штатами" або "Статами".]

Останнє: контексти. Деякі Добоні подає, і то докладно (паралелі з «Історією Русів», якою Білецький-Носенко широко користувався). Деякі коментує недостатньо (Лель – бог кохання. Так, але вигаданий). Деякі не коментує (чому епіграфи з Біблії Білецький-Носенко подає французькою?). Деякі коментує вибірково: «Любители изящной словесности читают с удовольствием исторические картины Вальтера Скотта, Булгарина и Загоскина» – тут не так важливо нагадати, хто такі ці письменники, радше вказати на те, що другого й третього критики протиставляли один одному, але Білецькому-Носенку в його прилуцькому маєтку це було байдуже. І що передмову, вочевидь, написано вже після 1829 року: «Димитрий Самозванец» Булгаріна вийшов у лютому 1830-го.

Підсумовую. Це не окремі недоліки окремої роботи. Це системна проблема більшості наукових видань, не кажучи вже про популярні. Нам, звісно, своє робить, але хотілося б, аби «ми» краще уявляли, що робимо і що маємо робити.
Tags: ІУЛ
Subscribe

  • Кажинный раз на этом самом месте

    Ольга Седакова: "М.Л.Гаспаров обычно отвечал без малейшего промедления - и при этом такими фразами, которые как будто не должны были бы успеть…

  • Костецький!

    На "Діаспоріані" виклали "Шекспірові сонети" у фантастичному перекладі Ігоря Костецького. 130-й я колись наводив.

  • Пере-переводческое

    Перебирая старые CD и DVD, обнаружил и такой: "Классика. Электронная книга. Толкиен Джон Рональд Руэл. Властелин Колец". Внутри оказался перевод…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 3 comments