Михаил Назаренко (petro_gulak) wrote,
Михаил Назаренко
petro_gulak

Іще Шимборська

ГЕЛЕНА МІХАЛОВСЬКА
МИСТЕЦЬКО-ЛІТЕРАТУРНІ САЛОНИ У ВАРШАВІ 1832-1860
(Державне наукове видавництво. Варшава, 1974)
Зосереджую тут увагу на справах другорядних. Не буду, отже, роздумувати про історичну та культурну роль мистецьких салонів у проміжку між повстаннями. Мене більше зацікавили технічні деталі: як колись влаштовували дружні зустрічі, щоб і жвавий обмін думками був і приємна для всіх розривка. Сьогодні також любимо час від часу зустрічатися у товаристві милих знайомих, але все виглядає інакше. Змінилася роль господарів, особливо господині. Дуже дивно, що саме тепер, в епоху, дозволю собі так сказати, інтелектуального поступу жінки, господині стосовно гостей є куховарками, чого давніше остерігалися. Бувають серед них чудові куховарки, але що ліпші, то частіше розриваються між кімнатою і кухнею: те, щоб принести, те, щоб винести, те, щоб перемішати, перед тим, як подати, а те, щоб швиденько викласти на полумисок. Присяде неборачка на краєчку крісла і знову зірветься, бо ще грибочки не подала, бо булочку треба докраяти; знову присяде, щоб заохотити гостей до рибки, до салату, після цього знову заглядає до кухні, чи не підгорає черговий шедевр. Господар теж безперервно крутиться, наливає чарки, змінює тарелі, знову наливає, кидається до холодильника за новою плящиною, повертається, згадує собі про мінеральну воду, знову зникає, знову з'являється і наливає. У якийсь момент нерви гостей не витримують і вони підключаються до акції: виносять соусниці, салатниці, товпляться біля мийки, миють і витирають тарелі для другої страви. Купа руху і шуму, але про якусь розмову у тих умовах годі мріяти. Почни щось розповідати, у найважливіший момент господиня перерве тебе, пропонуючи третій шматочок грудинки. Попробуй слухати про що оповідає сусід, господар одразу ж запитає, що бажаєш - житню чи зубрівку. А як то виглядало колись? Господарі не бавилися у заклад громадського харчування. Ні на хвилинку не покидали гостей, стежили за перебігом зустрічі, а коли часом розмова гасла, підкидали квапливо нову тему, як поліно у вогонь. Це вимагало такту, дотепности, швидкої реакції, а також приготувань - не одну новину треба було завчасу прочитати, не одну мазурку зіграти на фортеп'яно. І гостей треба було знати, щоб навіть з найбільшого зануди зуміти щось цікаве витягнути. У якийсь момент, не заскоро і не запізно, частували товариство горнятком чаю, келихом вина і - змилуйся, Боже, - канапками зі сиром. Скромно і без метушні, щоб тільки гості не вибилися з сил. Огортає мене сумнів, чи добре ми чинимо, нівечачи сенс наших зустрічей за допомогою оселедців, соусів, бігосів, борщиків і запіканок. Не маємо і не будемо мати безшумної прислуги, яка б усе подавала і виносила, уможливлюючи господарям виконання властивої їм ролі. Можливо, що за тими канапками зі сиром провадили недурні розмови, слухали музику, імпровізували інтелектуальні ігри. Теперішній гість виходить з повним черевом, зате душа його корчиться з голоду.

Пер. Ярини Сенчишин.
Subscribe

  • Current mood

    Сова-Диоген. Чувствую себя совой-Диогеном.

  • Про пошлість і меншовартість

    Вчергове довелося наштовхнутися на твердження: «Кожен, хто повторює твердження про "велику російську культуру", бере участь у війні на боці ворога».…

  • "Слово о полку Ігореві" - пам'ятка XII століття

    Мене якось запитали, чи можна власне літературознавчими, а не лінгвістичними засобами довести автентичність «Слова о полку Ігореві», тобто той факт,…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 5 comments