...Гасне світло. Лине мелодія пісні "Думи мої..." Поволі відкривається завіса. На слабоосвітленій сцені, в глибині зліва, в промінні прожектора стоїть пам'ятник Шевченкові (Київський варіант: на високому п'єдесталі на весь зріст постать Шевченка). Для цього найкраще відповідно одягнути і загримувати учителя або учня старшого класу. Біля підніжжя пам'ятника сидить десять-п'ятнадцять бандуристів* в національному одязі. Вони співають пісню "Думи мої..." протягом усієї дії. З-за лаштунків сцени їм можуть підтягувати учасники хору.
* Якщо такої можливості немає - один-два бандуристи. Пісню тоді буде співати хор за сценою.
За хвилину-дві промінь прожектора знімається з пам'ятника і переноситься в правий бік сцени - до виходу. Там з'являється постать сліпого кобзаря з хлопчиком-поводатарем. Поволі, під мелодію пісні, проходять вони сцену перед пам'ятником. їх супроводжує промінь світла. Як тільки вони зникли на протилежному боці сцени, прожектор знову переводиться на вихід. Виходить Катерина з немовлям. Вона ніби бреде снігами, ледве переставляючи ноги, в обличчя б'є сніг, вітер. В очах великий біль, горе. Лине пісня:
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..
Зникає Катерина. Поволі виходить на сцену закутий, але гордий, нескорений Варнак, його ведуть два жандарми. Варнак без сорочки, в широких полотняних штанах. Вздовж спини і грудей синьо-червоні пасма - сліди катування. На руках і ногах кайдани. В час ходи він поволі піднімає догори руки, розриває кайдани.
Ще не зникла в протилежному кінці сцени ця група, як з'являється Мати ("Сова", "Відьма". "Сон"), Ніби наздоганяючи тих, що підходять, вона спочатку падає на коліна, просить, благає повернути закованого сина (без слів, як і всі постаті), а далі піднімається і йде, посилаючи грізне прокляття вслід тим, хто забрав її сина. Для орієнтації при створенні образу Матері можна використати картину І. Їжакевича - ілюстрацію до поеми "Сон", вміщену у виданні "Тарас Шевченко. Поеми", Дитвидав, К., 1958, стор. 79.
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами...
З факелом у руці вибігає месниця Марина ("Марина"), Вона тільки що підпалила панський маєток. В довгій білій сорочці, з розпущеним волоссям, з божевільною радістю в очах... Зупиняється посередині сцени - в одній руці палаючий факел, другою показує в бік палаючого палацу. Дуже добре, якщо є можливість, на цей момент світло прожектора зробити червоним.
Лине пісня. Наростає народний гнів, народна визвольна боротьба. На сцені з'являються гайдамаки і конфедерати. Вони б'ються на шаблях. 3а ними натискає гурт: Ярема з сокирою ("обух сталить, та добре вигострить сокиру - та й заходиться вже будить"), селяни з косами, вилами, "жінки навіть з рогачами пішли в гайдамаки"
Останні акорди пісні. Гасне світло.
