Михаил Назаренко (petro_gulak) wrote,
Михаил Назаренко
petro_gulak

Лучшие украинские книги - это переводы

В субботу на книжной ярмарке купил. помимо прочего, украинский перевод повести Эрнста Юнгера "На Мраморных скалах" ("На Мармурових скелях") - не из любви к Юнгеру, но из-за того чудесного языка, которым пишет Евген Попович:

Ті східці... вели на висунуте вперед плато, з якого було видно далеко навкруги. Ми там простоювали не одну годину сонячними днями, коли скелі сяяли барвистими пасмугами, бо там, де білий, аж сліпучий мармур проточила вода, що просочувалася крізь нього, в камінь уїлися червоні та сіруваті патьоки. Зі скелі спадало величезними патлами темне пагіння плюща, а в мокрих розколинах мерехтіло сріблясте листя лунарії.
Підіймаючись, ми зачіпали ногами червоне пруття ожини й розполохували перлистих ящірок, що, як зелені вогники, тікали нагору. Там переважала добра земля, всіяна, мов зірками, синім терличем, але подекуди з неї виламувалися, обрамлені дрібними кристалами, кам'яні гребені, у шпаринах яких мрійливо мружилися сичі. Мостили там гнізда й меткі темно-рудаві соколи; ми проходили так близько повз пташенят, що бачили ніздрі на їхніх дзьобах, затягнені тонкою шкірою, наче блакитним воском.
Тут, на вершині, повітря було прохолодніше, ніж унизу, в улоговині, де в сяйві сонця мерехтіла виноградна лоза. Інколи спека гнала вгору потік вітру, що мелодійно співав у розколинах, наче в органних трубах, і приносив із собою дух троянд, мигдалю та меліси. Зі свого місця нагорі ми бачили глибоко внизу дах скиту. На півдні, по той бік Маріни, височіла, захищена поясом льодовиків, гірська країна Альта Плана. Часто вершини тих льодовиків були закутані туманом, що підіймався від води, а потім знов повітря ставало таке прозоре, що ми розрізняли пінії, зарості яких сягали там високо, аж до кам'яних розсипищ. У такі дні ми відчували подих фену, теплого сухого вітру, і вдома гасили на ніч вогонь.
Часто наш погляд спинявся на островах Маріни, які ми жартома називали Гесперидами і на берегах яких темніли кипариси. Найсуворішої зими на них не знали ні морозу, ні снігу, смокви й помаранчі дозрівали там на відкритому ґрунті, троянди квітли цілий рік. Рано навесні, коли зацвітають мигдаль та морелі, мешканці узбережжя Маріни люблять вирушати човнами до тих островів; їхні човни тоді здаються на синіх хвилях барвистими пелюстками квіток. А восени вони сідають на судна, щоб поласувати морськими дракончиками, які в певні ночі, коли місяць стоїть уповні, підіймаються з великої глибини на поверхню і переповнюють мережі. Рибалки звичайно наставляють мережі мовчки, бо вважають, що навіть тихо сказане слово злякає рибу, а лайка зведе нанівець ловитву. На ті рибальські виправи завжди лаштуються весело, як на свято, і беруть із собою вино та хліб, бо на островах виноград не родить. Там йому бракує восени холодних ночей, коли на ягоди випадає роса і їхній сік у передчутті загибелі набирає вогню.
У такі святкові дні треба було бачити Маріну, щоб зрозуміти, що таке життя.

Премия журнала "Всесвіт" за лучший перевод 1997 года.
Tags: ruthenia, traduttore
Subscribe

  • Кажинный раз на этом самом месте

    Ольга Седакова: "М.Л.Гаспаров обычно отвечал без малейшего промедления - и при этом такими фразами, которые как будто не должны были бы успеть…

  • Бобе майсес

    Сто лет этот мультфильм не пересматривал. "И ребе сказал ему: - А как же!.."

  • Солидный Господь...

    Из ФБ Dilshat Harman: Сегодня узнала, что мистерию "Распятие Христа" в средневековом Йорке разыгрывали члены гильдии изготовителей гвоздей, и вся…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 6 comments