Михаил Назаренко (petro_gulak) wrote,
Михаил Назаренко
petro_gulak

Умер Павло Загребельный

R.I.P.

В 2002-м я написал рецензию на харьковское переиздание его исторических романов - и могу только повторить то, что сказал тогда: лучший стилист в украинской прозе. Это немало.

СИЛА І СЛАВА

Англійською це зветься «box set», а питомо українського терміну не пригадаю. Здається, просто «книжки у футлярі». Важливо інше: видавництво «Фоліо» пропонує класику в блискучому оформленні: п’ять історичних романів Павла Загребельного (за таємничої відсутності «Смерті у Києві») — «Євпраксія», «Диво», «Первоміст», «Роксолана», «Я, Богдан».
А оформлення, сказати б, класичне: ошатні зелені палітурки, золото назв і червоне тло на корінці, заставки й форзаци — оригінальні для кожного тому — та ілюстрації, щодо якості котрих можна посперечатись.
Це якраз той випадок, коли стиль видання ідеально збігається з самою фактурою тексту. Чиї романи, як не Загребельного, друкувати таким чином — з поєднанням модерної техніки та автентичних елементів минувшини; з майстерністю, котру завжди приписують міфічним «старим часам» і якій дивуються, коли зустрічають сьогодні?.. Таким чином видають класику.
Михайло Слабошпицький, автор передмови до цього п’ятитомника, зараховує себе до числа тих, хто вже сорок років читає все, що пише Загребельний. Тих, для кого поява «Дива» стала вибухом. «Мій» Загребельний почався, коли письменник став уже кимось більшим за класика, став каноном — тобто на початку 1990-х, коли те ж таки «Диво» (а) було неможливо дістати в бібліотеках, бо воно увійшло до програми 11-го класу, і (б) ніхто зі школярів його не читав, бо надто велике.
Різниця у сприйнятті різних поколінь при цьому неминуча. Історична проза Загребельного вже не є чинником живого життя літератури (хоча її присутність залишається вагомою) — вона стала надбанням, завершеним у своїй цілісності та зв’язку із часом. Загребельного чекає найкраща і найжахливіша доля письменника — уривки з його творів уже використовують як диктанти. Це почесно: кількість орфограм та пунктограм завжди свідчить на користь автора. І це — небезпечно, бо означає, що мовні засоби, стиль в широкому сенсі слова починають існувати самі по собі, поза цілим, поза надзавданням, втіленим у тексті.
Існує усталене, хибне і дуже шкідливе уявлення, ніби художня цінність твору дорівнює його стилістичній вартості. Хибне — бо йому не відповідає більша частина світової літератури. Але є й такі твори, яких воно стосується безпосередньо. Серед них, здається, й романи Загребельного.
«Ця земля не знала жодного мосту з каменю. Тут не вірили в камінь, ставилися до нього з засторогою, лякалися його холоднечі й замкненості, не вірили, що може він захистити людину в стужу, в лютий мороз, в осінню хвищу, в усьому надавано перевагу дереву, приступному, узвичаєному» («Первоміст»).
«Несподівано відкрився їй жах коліс. Невпинне, безжальне вперте обертання. Мовчазна безнадійність руху» («Євпраксія»).
Переді мною лежать переклади цитованих романів російською (авторизовані!) — все втрачено, лишився сам-таки зміст, а в ньому, відірваному від мови, Загребельний програє. Нескінченні періоди у Манна і Фолкнера, безсумнівних вчителів Загребельного, прорубують цямрину в якісь позаісторичні виміри (згадайте початок «Йосипа та його братів» чи фінал «Маєтку») — у Загребельного ж міцніше прив’язують тканину тексту до реальності. Саме тому його — а не їхні — романи є історичними в повному сенсі слова. І, незважаючи на це, незважаючи навіть на суб’єктивне бажання Загребельного (дивись передмови та післямови, де автор роз’яснює основні теми своїх творів), ці книжки легко відділяються від історичної, соціальної, філософської матерії, з якої вони зроблені. Вони абстрагуються від «навантаження» — і нав’язаного добою, і власне авторського. Вони просто — існують. Марко Павлишин в рецензії 1985 року визнавав майстерність побудови роману «Я, Богдан», засуджував його message і цікавився, як на цей твір «реагує читач в Україні». Реагував, як і слід — лишав патетику щодо «великої Переяславської угоди» осторонь тексту. У старих виданнях «Первоміст» відкривався епіграфом з Леніна («Землевладельцы кабалили смердов еще во времена „Русской Правды“»), тепер його немає — а в тексті цей цензурний додаток та його усунення не змінюють нічого.
Бо текст промовляє за себе. Оце і є головне досягнення Загребельного; ось чому його романи існують - тепер ще й в такому нарядному обладунку.
Tags: ruthenia, ІУЛ
Subscribe

  • Кажинный раз на этом самом месте

    Ольга Седакова: "М.Л.Гаспаров обычно отвечал без малейшего промедления - и при этом такими фразами, которые как будто не должны были бы успеть…

  • Бобе майсес

    Сто лет этот мультфильм не пересматривал. "И ребе сказал ему: - А как же!.."

  • Солидный Господь...

    Из ФБ Dilshat Harman: Сегодня узнала, что мистерию "Распятие Христа" в средневековом Йорке разыгрывали члены гильдии изготовителей гвоздей, и вся…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 8 comments